Ma 2017. november 19., vasárnap, Erzsébet napja van. Holnap Jolán napja lesz.
Nem léteznek fordítások.

 1. Географічні особливості села Шом 

1.1. Географічне розташування села 

Шом розташован на  заході Закарпаття у Берегівському районі. Від районного центру м. Берегово на північно-заході неподалік від кордону з Угорщиною. Село межує з селами: Запсонь, Попове, Косонь, Гаронглаб та Бовтрадь. 

Населення угорськомовне. Село розташоване на трассі Чоп-Велика Добронь - Берегово. По данним перепису населення 2001 року у селі проживає 1142 особи з яких 1123-угорськомовні. До села відноситься с. Каштанове, яке розташоване від Шома на 1 км. на сході.

Села знаходиться в 22 км. від м. Берегово. 

1.2. Клімат 

На клімат села впливають навколишні узгір’я Карпатських гір. Над селом, як і над Закарпаттям, панує атлантичний та континентальний клімат. Тому весна буває змінною, літо не дуже гаряче, осінь доволі тепла, а зима помірна. Клімат континентальний з достатньою кількістю опадів( 600-700 мм.). Від північних вітрів село захищають Карпати, тому з дебільшості   тут віють вологі західні вітри, інколи-південно-західні. 

Середня річна температура досягає +7 С - + 10 С. Влітку тут на Ужгородсько-Бережській  низині сама висока температура. Взимку же доволі низька температура.  Середня місячна температура у січні досягає до -4С  -  -6С . 

Річні опади відповідають місцю розташування села і складають 700 мм. Ця кількість осадків випадає на 1/3  частину влітку в вигляді грози, влицинку  в вигляді снігу. Такий клімат сприяє вирощуваню зернових, цукрового буряку, фруктів та овочів.

1.3. Водяні ресурси  

Навколо села нема ні річок ні озер. 

У підніжжі Шомської гори є джерело, яке місцеве населення користає. В ньому є доброякісна прохолона вода. Це джерело знайоме з давніх часів. У 1960 році мешканці села  спорудили штучний  рибний ставок.  Його територія 180 м2, глибина 1,5-1,6 м. ставок поповнюється водою з джерела. Останнім часом ставок став занепадати. Його ніхто не чистіть, не дбає про нього. В нього опадають листя та гілки дерев, заростає річ линами   і перетворюється в болото. 

На межі села протікає Міц потік. Течія його повільна, ширина 1-1,5 м, вода чиста. 

Біля села Каштанове протікає ріка Серне, її ширина  3,5-5м., глибина 1,5-2 м. Річка заростає осокою, але вода чиста. Як Міц так і Серне впадають Біля с. Ловня у річку Чарода. 

Дамби не споруджуються, тому що підйом води в цих річках невеликий. Здебільше вже рівень води став нижче на 1 м. 

Коло села є небагато струмків які живлять грунтові води, дощі та сніг. 

Бачимо, що Шом невеличке поселення, яке розташувалося між Угорською низиною та Карпатами на Закарпатській низині. Клімат схожий на клімат низин, але на нього виливає близькість Карпат, які не пропускають деякі потоки воздуха, а деякі довго тримають тут.

 2. Історія села

2.1. Виникнення назви села 

Село Шом довго називали Берегшом. В історичних та архівних документах спочатку село згадується як Берегшом. 

У назві села слово «Берег» видимо було додано тому, що село відносилося до  Бережської жупи. А от назву «Шом» складніше оприділити. 

Вважалося, що Шом походить від вашого імені. 

Старші мешканці села вважають, що назву селу дали ще перші поселенці, які прийшли з Арпадом яким сподобалося це місця і село, яке тут було. У школі в старих документах та альбомі пишеться про те, що назву Шом дали перші поселенці села. У легенді говориться, що навкруги села росгуснілиліс в якому росло багато кизилу (шомфа). Тому поет Шімив Калман та вчителька географії Кедебец Лілла вважають, що від цієї рослини пішла назва села. 

Назва Берегшом в часи чехів та радянської ери село називали Деренковец. Хоча населення продовжувало називати село Берегшом, але на карті тих часів село виступає як Деренковец. 

У 1993 році село знову стали звати Шом. Населення села хотіло, щоб село звали Берегшом, для чого збирали підписи мешканців, але місцева влада  на  проголосувала за цю пропозицію. Населення села  змирилося з цим фактом і тепер вже рідко хто згадує село як Берегшом.

2.2. Розвиток села від перша поселенців до наших днів 

Перші згадки про село датуються 127О роком як частина маєтку Ловняї –королівський маєток. 

На родючих і добре обробляємих землях утворилося угорське село. З ХІІІ. століття згадується як королівський маєток. У 1272 році угорський король Іштван V.передає село з 131 подвір’ям та 4279 га землі своєму поданому графу Ловняї у користування. 

У 1318 році в часи панування Роберта Кароля. Шом та Запсонь були передані Мукачівському королівському замку. У ХV. столітті декілька раз у селі проводилися жупські збори. 

У 1566 році татарська лава пройшла крізь село, але не спалило його. 

У 17ОО році населення села складало декілька подвір, хати були покриті соломою та очеретом. Посередині села стояв палац графа Ловняї. Навколо села простягалися ліси на декілька тисячах гектарів, що було в володінні графа Ловняї. 

У палаці графа розташована сьогодні сільська рада села. 

Церква села також належала сімї Ловняї з 16О5 року, а мешканці були його батратаки та челядю. 

Метрична книга села датована 1763 роком, у 16О5 році першим реформатським попом був Патрогаї Янош.

З 1827року в селі діє пошта. 

У 186О році село перейшло у владіння барона Коош Ігоря, а його управляючим став Бейкаші( ім’я у архівах не знайдено). 

Сім’ї збільшувалися, в хатах пішло по 3-4 генерації, тому було дозволено на одному подвір’ї будувати хатки з очеретовим покриттям. 

У 1794 році відкрилася перша початкова школа, вчителям був Вітез Мігаль. 

У 191О році відкрилася двокласна державна  початкова школа. 

Під час чехословацьким пригніченням у селі діяли угорськомовна державна двокласна початкова школа, та одна реформатська початкова школа. 

У 1919 році закінчилося баронське та графське пригнічення. 

У 192О році село принад лежало до чехословаків. Селяне не мали земель. 

До маєтка Ловняї належав Шомський хутір який до 1927 року створили чеську колонію . До Берегшома відпочилися  ще хутір Браун та Іжнетська сторожка. 

Це так було до 1938 року поки тут панували чехи, а потім їм на зміну прийшла угорська влада з  Горті на чолі. 

У 1927 році селяни відбудували палілопник загиблим мешканцям у + світовій війні. Пам’ятник стоїт у саду церкви і не ньому висічені прізвища та імена загиблих.  

В листопаді 1944 року 81 чоловіка відвезли на роботи. Із них 24 чоловіка загибли. У другій світовій війні зажнуло 19 чоловік. На честь загиблих в селі вибудувано пам’ятних у 1992 році. 

У 1945 році відкрилася початкова школа яка у 1951 році стала неповна загальна школа. 

У 1949 році відкрилася сільська бібліотека. Першим бібліотекарем була  Кедебец Гізелла. На сьогодні фонд бібліотеки складає 7 тисяч книг із яких половина на угорській мові. 

У 1950 році побудували Будинок культури в якому під керівництвом Шітив Калмана довго діяв хор, також там демонструвалися кінофільми. У 1986 році будинок перебудували.

Ще 30-35 років тому в селі  було мало спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою. 

Після другої світової війни радянська влада зразу почала організовувати колгоспи.  Ця робота складалося важко тому, що людей не інформували належною інформацією. Але постійна «агітація» зробила свою справу. Першим головою колгоспу став Шімон Янош, а перевірочну комісію очолив вчитель Папп Йенев. 

У середині 1900 років у селі працювало два вчителя: Папп Йенев  та Іллеш Мігаль. Пізніше школа стала складатися 8 класів і учительський склад став складатися з 13 вчителів. Для робітників відкрили вечірні школи для придбання середньої освіти без відриву від проізводства. За 1963/64 навчальний рік середню освіту придбали 15 чоловік. 

Про культуру життя і її високий рівень того часу свідчать такі факти: діяла бібліотека, клуб, кіно, амбулаторія та пологовий центр. Діяло  багато магазинів, діяла пекарня, яка забезпечувала хлібом навколишні села. Зникли хатки покриті очеретом, а на їх місцях вибудували сучасні дома. 

2.3. Історія віросповідання та церкви  

У селі колись діяла римо-католицька церква, яка неодноразово перебудовували і тепер  це реформатська церква. 

Церква розташована в центрі між школою та сільською радою села. 

У першій половині ХVII століття установилася реформатська церква. З хроніки 1550 років відомо, що в Шомі стала діяли нова реформатська єпархія, яку обслуговував піп з Косина за половину доходу, тому що другу треба було віддати римо-католицькому попу. 

У 1966 році татарська навчала не знищила село, але взяло в полон багато мешканців села. Дворянство села слідували новій реформації були  відділенням Косонської реформатської церкви.  Першим проповідником був «Бернадус Прежбітер» якого пізніше звали Бейкані Бернат. 

У ХVI столітті в останні десятиліття проповідниками були косонські проповідники, а з 1736 року першим проповідником став Патрогаї Андраш, який раніше служив в Бовтраді. 

У 1763 році  проповідник Раполті  Андраш та Кенде Шамуел вчитель навчали учнів у школі. 

У 1795-по 1880 роки реформатори перебудували  церкву і стали її  власниками. 

З 1863 року церква має такий вигляд як тепер. Сім’я Ловняї вклала  багато зусиль і коштів для відбудови церкви. 

У парафії церкви довгий час діяла школа і навчання катехісізму. На сьогодні парафія відбудована в іншому місці. 

Під час сталінської репресії у 1944 році 81 доросла людина була вивезена. З них 24 чоловіка загинули. Їх імена написали на пам’ятнику відкритому у 1991 році, який стоїть рядом з пам’ятником забіглих у першій світовій війні. 

З джерел можне прочитати про споруду церкви: Декілька раз перебудований у ХІХ столітті він стоїть за простим парканом. Вхід його зв’язаний з трьохповерховою дзвіницею. Вибудований на чотирьох  основних стовпах, вікна обрамовані деревом які гарно вписуються в зовнішній сіро-білий обрамі  стін. Баштовий годинник обрамляє чотирьохкутний купол з півнем на шпилі. В середині дерев’яні стовпи тримають гальорку яку обрамляє атурний паркан. Пілястри підтримують і розділяють середину будови на кінці яких куполи прикрашують. Орган вибудований в стилі неокласицизму, прикрашений позолотою. 

2.4. Історія розвитку школи  

В селі довго не було своєї школи. Населення прагнуло вчитися, тому у 1794 році відкрили першу початкову школу серед навколішних сіл. В першій школі ще не було класів, працював тільки один вчитель. Першим вчителем був – Вітез Мігаль. 

Школа давала знання і підняла рівень грамотних громадян які вміли читати і писати. З часом школа не  могла задовільняти потреби. Так у 1910 році відкрили державну школу в якій працювало двоє вчителів що дало змогу поділити те групи учнів. 

 Ця школа діяла в домі вчителя Папп Йенева роками тому, що не було в селі відповідної будови. Цією будовою школа користувалося до 1998 року. 

Під час чехословацького режиму поряд з двокласною начальною школою з угорською мовою навчання почала діяти і реформатська початкова школа на один клас у приміщенні парафії. 

В цей час в селі не було культурних установ, тому школа була єдиним культурним центром села. 

У 1945 році почала діяти початкова школа з угорською мовою навчання, а з 1951 року неповна середня школа. 

На початку 1900 року в початковій школі працювали дипломовані вчителі Папп Йенев та Іллейш Мігаль. Потім школа розширилася до восьми класів і педагогічний склад став нараховуватися з 13 вчителів. 24 листопада 1994  року школа стала нараховувати дев’ять класів і в цей день відмічалася ювілейна дата – 200 річчя з дня заснювання школи. в школі пройшли урочисті збори та святковий концерт. 

З дня роботи школи в ній працювало більше як сто педагогів в старих приміщеннях. Було і таке, що вітер зривав кришу приміщення. На щастя тоді, коли в школі нічого не було. 

Все це підводила і керівництво і народ до того, що школі необхідне нове приміщення.  У 1997 році школі навчалося 138 учнів яких навчали 19 педагогів. Навчання не припинялося і тоді, коли температура повітря досягало  - 10С. 

Багато років проектували нову школу. Вже у 1952 році обіщали вибудувати нову школу. Сліди будування і сьогодні видно-це тільки фундамент, який стоїть як політник людського хибного міркування. Будувати школу стало необхідністю. Шомська була в аварійному стані, вчитися і працювати в ній був великий ризик. Так у 1998 році розпочалося будівництво школи, яке було завершено через три роки. Будівництво матеріально підтримували угорці, які проживають в Швейцарії. Для будівництва школи було зібрано 53000 доларів США. 

За рік до передачі школи, яке сталося 31 серпня 2001 року, там вже велося навчання в одній із збудований і завершених приміщенням. 

Багато допомоги дістала школа від фонду « ProKarpatia» на чолі з президентом Заболаі Чекме Євою. Воно організували збори для будування школи і показала приклад, як треба діяти разом тим угорцям, які живуть поза кордоном. Вони розіслали листи в багато країн від Австралії до Канади з проханням допомогти. Багато людей, фондів відгукнулися на прохання. У так тепер вже четвертий рік учні Шомської школи навчаються в новому сучасному приміщенні, а обладнання школи не гірше будь якої школи. 

В цій главі ми дізналися про те, що назва  село береться з часів Арпада. В той час в навколішних лісах росли дерева Шом і звідци береться назва села. Берегшом – назва від того, що села Шом відпочилося до Бережської жупи. В часи чехів і радянської влади село мало назву Деренковец. Село довгий час належав сімї  графа Ловняї. Історія школи розпочинається з 1794 року і  з того часу минуло 200 років за які сталися різні зміни. Тепер це ЗОШ І-ІІ ступенів. 

3. Економічний розвиток села Шом 

3.1. Загальна характеристика економічного розвитку села  

Колись в селі було квітуче, багате, економічно місце. До 1991 року на великій земельній ділянці діяв колгосп. Після розпаду СРСР, в селі з’явилися приватні господарства. Землі знову є попали в руки селян, які спочатку не знали що з нею робити. Спочатку з’явилися малі підприємства з обмеженим дозволом. Декілька сімей об’єдналися, придбали колгоспну техніку і почали діяти. Але не всі розуміли дії деяких членів, не довіряли їм і такі об’єднання бистро розпалися, кожен став господарювати сам. На сьогодня тільки два таких підприємства діють: «Карпаті» та «Деме-Гусар сільськогосподарське підприємство». Ці два господарства продовжують працювати по принципом бувших колгоспів.  

Інші мешканці села пробують жити інакше. Більш заможні селяни відкривають  приватні магазини. Сьогодні діє чотири міні АВС які в руках трьох власників. Там можна придбати продукти харчування, пухонне обладнання, одяг та інше.  

Середній прошарок мешканців працює у місті, або за кордоном. Бідний прошарок населення працює у господарствах як сезонні робітники.  

Державних установ в селі немає, тому сільській раді важко знаходити кошти для благоустрою села.  

 

3.2. Сільськегосподарство 

До села відпочиться велика територія земель(4272 га), яку в більшості використовують під сільськогосподарство. Люди мають багатий опит роботи на землі. Це вони бачили і вчили у дідів, батьків, ще 60-70 років тому вчитися не було змоги у бідняків. Тому кожний завжди мав клаптик землі на якому вирощував різні овочі та фрукти для потреб своєї сімї. Три чверті населення села працювало в місцевому колгоспі. На сезонні роботи сюди приїзжали люди з Карпат. 

 

В час колгоспної ери у приватну власность земелі давали небагато. Для однієї сімї виділялося 0,5 га,  а колгосп користувався   1500-1800 га землі.  

 

На території 550-600 га вирощували зернові, в основному овес, озиму пшеницю, ячмінь. Озима пшениця родила по3/4 т з га. Пшеницю вивозили, а от овес і ячмінь вирощували для своїх потреб тому, що урожайність була невисокою 2,5-3,5 т. з га – ячміня, 1,5-2 т. з га овес.  

Вирощували кукурудзу на території 300-380 га, яку сіяли і обробляли технікою, а також і збирали комбайни.  

Вирощували і цукровий буряк на території 60-80 га який садили технікою, а збирали руками. Тому на збиранні буряка працював весь колгосп і це продовжувалося тижнями. Більшу частину буряка відправляли на цукрові заводи, а меншу частину зберігали до  потреби влади.  

На території 30-40 га вирощували тютюн. Ця робота вважалося самою важкою. Вся робота від посадки до збирання проводилася вручну. Тютюнові листя збирали, сушили і складали у тюки.  

Землі оброблялися технікою. Колгосп був добре забезпечений технікою це: 4 комбайна, 12 тракторів, 5 віялок,2 кукурудзосіялки, зерно сіялки та інші. При авральній роботі на допомогу колгоспу приходила допомога з сусідніх колгоспів. 

Немаловажну роль відігравало в ті часи і розвиток тваринництва. Були вибудовані ферми на сараї в яких було 400 штук корів, 2200 штук баранів. Вони вичулувалися на лугах від весни до зими за якими догляди 6-8 пастухів. Доїння корів проводилося за допомогою автодоїлок, удой складав до 2500  літрів молока. Взимку годівля відбувалося за рахунок заготовленого сіна, сінажу, тощо. 

Славився колгосп і своїм яблуневим садом який був посаджений ще у 1860-70 роках. З часом відбудували холодильну установу. Сад займав території 167 га. Після першої світової війни сад поділили на 4 частини і віддали Запсоні, Попове, Горонглабу, Бовт раді. 19 га, які дісталися с. Запсонь запустили і з часом його викорчували і на цьому  місці  вибудували нові будинки. 

Залишилося 158 га які селяне і надалі доглядали, вирубали старі і саджалі молоді. В основному три вирощували сорта янатан, голден, шовварі розмарінг та батур. Серед яблуневих  дерев були  і груші і сливи. Збір урожаю розпочинався святом. На допомогу приїздили заробітчани з Карпат, люди з сусідніх сел. Урожай був багатий по 50 ц.з га. яблука складалися в контейнери  і відправлялися в різні куточки нашої країни, а певний час і в Угорщину.  

Сьогодні ця будівля є в володінні одного з малого підприємства.  

Після розпаду СРСР землі віддали в власність селян. Землю неможна продати, тільки здавати в аренду. Ці землі арендують два малих підприємства, які діють в селі.  

Сьогодні в селі вирощують зернові-35% ячміня, 30% кукурудзи, 25% -димі. Плодівництвом стали займатися менше 40% плодових дерев-яблука, 30% черешні та вишня, 20% сливи, 10% абрикоси та горіхи.   

Овочі селяне вирощують тільки для своїх потреб, але останнім часом стали вирощувати огірки, помідори, перець та капусту на продаж.  

Значне місце займає ще вирощування картоплі, але тільки для своїх потреб.  

3.3. Розвиток інших економічних галузей  

В селі раніше діяла пекарня, яка обслуговувала населення навколишніх сел. Воно забезпечувало хлібом і хлібопродуктами майже пів Берегівського району.  

Пекарня була побудована пісня другої світової війни в середині 1960 років. Там працювало 150 чоловік, а арендна плата за землю вносила в вагому частку в кошторис сільської ради. Пекарня працювала і 4 зміни, хліб розвозили чотири спеціальні машини. Муку сюди завозили з Берегівського, Батьовського, Ужгородського та Тернопільського млинів.  

З 1990 року пекарня перестала працювати. В селі з’явилися приватні пекарні, які випікали хліб по західному рецепту. У 1994 році пекарню виписали для продажу, але і досі її ніхто не купив. Якщо будівлю хтось не придбає і не приведе до порядку, то з часом вона прийде до неспаду  і  совим розвалиться.