Ma 2017. november 17., péntek, Hortenzia és Gergő napja van. Holnap Jenő napja lesz.
Nem léteznek fordítások.

Село Свобода – центр сільської ради, якій підпорядковується кілька інших сіл: Великий  Бакош, Нове Батєво, Бадів І, Бадів ІІ, Данилівка.

Розташоване село за 40 км. Від районного центру міста Берегова і на 45 км. від обласного – міста Ужгород. 

Лежить воно у Притисянській низовині, яка є частиною Середньо–Дунайської низовини, тобто розкинулося не вище, як 200 метрів над рівнем моря. 

Через село, з півночі на захід протікає канал Верхнє-Середнянський, який відводячи паводкові води Боржави, все частіше відіграє важливу роль у відведенні небезпеки затоплення нашого села. 

Недалеко від нашого села проходить кордон між Україною та Угорщиною.

Важливе значення для жителів села, відіграє те, що воно має дуже хороше залізничне сполучення з усіма найбільшими містами області (Ужгород, Мукачево, Берегово). 

Зараз населення села становить 2956 чоловік. На території села, проживають представники дев’яти національностей. 

Перша письмова згадка про одне з поселень нашого села(це згадка в архівних джерелах від 1282 року) про Nacly Bokos. Одне з пояснень пов’язане з тим, що очевидно, недалеко від р.Тиси, (де зараз кладовище села) знаходиться тоня (майор) за іменем власника навколишніх земельних володінь. Йде мова про укріплене поселення, де постійно проживало 15-20 чоловік челяді, які обробляли панські володіння, розташовані там, де розкинулися тепер вулиці села. 

До 1919 року, землі, на яких розташоване село Свобода, належали графам Ловньої Меньгирту та Ловньої Габорту. У своїх феодальних володіннях графи мали такі господарства (тоні) як: Кіш Бокош, Нодь Бокош, Уй тоньо, Копітань тоньо, Богой Саллаш. В кожному з цих господарств працювало від двадцяти до сорока батрацьких сімей, яких називали «челийдек». Батраки були повністю безземельними. У поміщицьких господарствах займалися в основному тваринництвом та дерновим господарством. В період жнив додатково господарі наймали сезонних робітників, яких називали «шумашок». 

Після розпаду Австро-Угорської імперії, землі Підкарпатської Русі, згідно рішення Парижської конференції, ввійшли до складу Чехо-Словацької республіки. Маючи на меті міцно зв’язати ці землі з своїм краєм,чехи починають проводити політику, яка отримала назву «слов’янізація угорського пограниччя». У зв’язку з цією акцією, почалася колонізація всіх земель від румунського кордону вздовж угорського аж до Словаччини вздовж Тиси. В результаті було засновано цілу низку малих і великих поселень. Ці поселення заселялися в першу чергу чехами (легіонерами), а також закарпатським (переселенцями). Кращі землі віддавалися чехам. Одним із найбільших поселень такого типу і стала наша Свобода. 

Для чеських легіонерів були засновані населені пункти Великий Бакош, Малий Бакош, Уйтоньо (Нове Батьово). А оскільки на момент приходу чехів, ці землі не були безпосередньо заселені («Слободні», то новозасновані землі дістали назву «Свобода»).  

Власниками землі стали чеські легіонери, які вели господарство по капіталістичному. Колишні селяни-батраки і далі залишалися безземельними. Чехи будують 71 однотипних житлових будинків з господарськими будівлями, з них 20 було збудовано у Малому Бакоші, 30-у Великому Бакоші і 21-у Новому  Батєві. 

У Великому Бакоші було побудовано великий клуб для населення всіх поселень. В ньому проводилися збори, а молодь проводила свій вільний час. 

В 1932 році вісім селянських сімей з Хустського та Міжгірського районів заснували населений пункт Бадів І на відстані 2 км. від Нового Батєва. Такі переселення з гірських районів в той час підтримувалися владою, оскільки сприяли політиці «слов’янізації угорського пограниччя». Переселення проводилося за гроші людей , для яких переселення означало вирішення проблем з «земельним голодом» гірських районів. 

Аналогічною є історія заснування населеного пункту Бадів ІІ, або Дубки в 1935 році на відстані 2 км. від Бадів І.

В 1933 р. чеські легіонери заснували для своїх дітей нове поселення Данилівку, на відстані 1 км. від Бадів ІІ.

На початку листопада 1938 р. в результаті Віденського арбітражу наше село не ввійшло в склад новоутвореної Карпатської України, а було окуповане хортистською Угорщиною (Нове Батєво, Великий Бакош, Бадів І, Бадів ІІ,Данилівка). 

Чехи про можливість окупації були попереджені, через що, з села, в основному, всі втекли, а їх місце зайняли угорські землевласники – «вітийзи». За період окупації, влада намагалася всіляко мадяризувати село. Переселялися жителі з інших сіл, зокрема з Великої Доброні та Саловки, викладання в школі здійснювалося угорською мовою (з 1939 року), а чоловіче населення забиралося для служби в угорські армії. Тих хто не хотів служити в армії, або дизертував з неї, відправляли в концтабори. З території села, в різний час, за період війни, було відправлено 17 жителів.

Від фашистських загарбників, село було визволено 28 жовтня 1944 року. Після визволення села, почалося створення органів місцевої влади. В листопаді 1944 року, було створено в с.Свобода Народний комітет, який очолював Бердар Дмитро Юрієвич. 

Насамперед, Народний комітет налагодив надання допомоги Червоній Армії. З території села, до лав Червоної Армії ,добровольцями пішли на фронт 39 молодих людей. Вони наша пам’ять і гордість, і цим людям належить особлива шана в пам’яті їх онуків та правнуків. 

Важливим напрямом роботи Народного комітету була агітація за воз’єднання Закарпаття з Україною. Делегатами на Мукачівському з’їзді Народних комітетів, який вирішував це питання, були Бердар Дмитро та Цендра Іван. 

У 1947-1948 роках село пережило велику повінь. Особливо важким було становище в Великому Бакоші та Чоронді. Люди змушені були пересуватися на плотах, загинуло дуже багато домашньої птиці та худоби. Причиною повені став розлив річки Тиса, збоку сусіднього с.Саловка.

У 1958 році на базі п’ятьох колгоспів було створено один – імені Мічуріна (голова колгоспу – Чорней Микола), а згодом шляхом подальшого укрупнення (приєднання колгоспу «Більшовик») було створено колгосп ім. «ХХІ з’їзду КПРС». Головами колгоспу за час його існування були Ружов Б., Русин В., Шутак Ю..   

Одною з важливих справ тодішнього керівника села і колгоспу, стало відкриття у 1974 році пам’ятника-обеліска воїнам-визволителям та добровольцям Великої Вітчизняної війни. Це тому було дуже важливо, бо загалом з території села, на війну пішло до 70 жителів. Більша частина з них повернулася, і як знак поваги до їхнього подвигу та самовідданості мав служити цей пам’ятник,де кожного року, з року в рік, 9-го травня, віддавалася шана живим і полеглим за свободу нашого краю. 

За останні роки село пережило дві сильні повені. Спочатку, в лютому 1999 року випав сніг, який тоді приніс велику біду – не витримав дах сільського клубу в с.Великий Бакош. Клуб, який був найкращим у навколишніх селах і стояв більше 70 років, тепер не витримав. 

В 2001 р. події розгорталися ще страшніше. Оскільки танення снігів у горах, дощ, екологічні проблеми, що виникли в результаті вирубування лісів, призвели до дуже швидкого наповнення Тиси, не витримали дамби і почалися затоплення окремих сіл сусідньої Угорщини. Так у воді опинилася Данилівка, Бадів І та Бадів ІІ. Верхнє-Середнянський канал був переповнений. Люди день і ніч чергували, укріпляли кругом ще уцілілі дамби сіл. Робота тривала цілодобово. Вода трималася більше місяця.